28 жовтня вся Україна святкувала 70-ту річницю визволення рідної землі від німецько-фашистських загарбників.

Війна... Страшна війна минулого століття, пекуча рана, яка болить ще й досі чи не в кожній українській родині. Не щезне в пам'яті людській, не йде в забуття великий подвиг і велика трагедія нашого народу - його битва, його перемога над фашистами.

Можна по-різному ставитися до Великої Вітчизняної війни, по-різному її називати, але хіба можна забути тих, хто віддав своє життя для щастя інших. Вшанування пам'яті жертв Другої світової війни - це лише маленька часточка великої данини - пошани полеглим.

            Учні нашої школи також згадали і вшанували всіх, хто віддав і , на жаль, сьогодні віддає своє життя за волю і кращу долю України.

Ухач О.Я., вчитель історії

Сімдесят вже пройшло… Як давно це було!

Покоління нове за той час підросло.

Як стогнала земля від вогню і від ран,

Та забути не зміг біль війни ветеран.

Твої очі, солдат, наша мирна зоря,

Гірка пам'ять і пересторога,

Як тривожно горять і з любов’ю зорять,

В них за наше майбутнє тривога.

Пам’ятає солдат як в атаки ходив,

Як фашистську орду, зуби стиснувши, бив.

Як поранений падав в весняну траву,

І з травинки спивав прохолодну росу.

Так, він вижив тоді, до Берліна дійшов,

Переміг і в труді своє щастя знайшов,

Та з тривогою в небо він дивиться все ж,

Бо не хоче війни смертоносних пожеж.

Твої очі, солдат, наша мирна зоря,

Гірка пам'ять і пересторога,

Як тривожно горять і з любов’ю зорять,

В них за наше майбутнє тривога.

                                   Любомира Іванків