А нас й Сибір не доконав…

Які ми – українці?.. Ми – незламний народ. Нас століттями гнобили, катували, саджали у тюрми, висилали з рідних земель, розстрілювали… А ми всеодно продовжували любити свою Україну, співати про неї, прославляти та возвеличувати її, навіть ціною власного життя.

21 жовтня 1947 року відбулася наймасштабніша депортація населення західноукраїнських земель, яка отримала назву «Захід». Розпочалася вона о шостій ранку і тривала добу. За цей короткий термін виселили понад 76 тисяч 196 людей. Насамперед, це були родини учасників ОУН та члени їхніх сімей, «куркулі-націоналісти» та їхні родини. Однак, як свідчать сьогодні архівні документи, у більшості випадків це були ні в чому невинні люди. Їх провина лише у тім, що вони народилися українцями і любили свою землю.

Події цих років на все життя закарбувалися в пам’яті депортованих біллю, слізьми, важкою працею і надією на повернення. І ми теж не маємо права забувати про цю трагічну сторінку нашої історії. Саме тому 29 жовтня 2017 року у Центрі культури та дозвілля відбулася зустріч-спогад «А нас й Сибір не доконав» до 70-річчя виселення українців у Сибір. Організувала її голова районного товариства «Просвіта» ім. Т. Г. Шевченка Р. В. Федорович за ініціативи заслуженого діяча «Просвіти», члена спілки журналістів України, письменника, автора 14 книжок про національно-визвольну боротьбу Б. М. Савки.

Атмосфера зустрічі була тепла, душевна, хвилююча. Адже тут звучали не вигадані історії, а пережиті, вистраждані. Своїми спогадами ділилися ті, хто відчув усю цю біль на собі і яка не відпускає їх і нині. Це п. Ванда Горчинська, п. Дем’ян Сагайдак, п. Катерина Савка, п. Зіновій Шустик, п. Марія Родик, п. Марія Воробець. Про своїх рідних та їх життя на чужині згадували і діти депортованих  - п. Галина Лавринок, п. Ярослава Василик, п. Наталія Скуратівська, п. Марія Винник. Спогади очевидців, їх вірші, пісні, написані у засланні, виконували також учні та вчителі нашої школи. І для них ця зустріч немов реальний екскурс у Сибір повоєнних часів.

Роки не стирають у пам’яті цих людей моторошні картини того часу. І ми теж повинні берегти ці спогади, як зв'язок між минулим і майбутнім.