Є історія у мене і весела, і сумна.

Трапилась вона у пору, як до нас прийшла зима.

Цілу ніч сніжинки танцювали у пітьмі,

Зранку килимок наткали невгамовній дітворі.

Як усі тоді зраділи, зимонька-зима!

З братом ми зліпили сніговик біля вікна.

Вийшов він чудовий, майже як живий,

Всім сподобався одразу друг мій сніговий.

Стану зранку до вікна – він мені моргає,

Йду до школи – носом-морквою шморгає,

Розумію, що скучає.

А прийду додому – з усмішкою зустрічає.

Цілу зиму ми дружили з другом крижаним.

Тільки сонечко частіше посміхалось сміхом весняним.

Я раділа, друг же сумував

І чомусь маленьким став.

Хвилювалась я за нього…

Що тут вдієш – він розтав.