Життя після життя
Володимир Івасюк... Наша національна гідність… Метр української естради ХХ століття… Всесвітньо визнаний лицар у терновому вінку… Народний улюбленець без премій та лауреатських звань… Людина рідкісної душевної краси…
Його життя – мов спалах. Лише 30 юних літ вділила йому доля… Та яких плідних і , мабуть, щасливих для митця! Щасливих, бо були вони напрочуд змістовними, облагородженими мріями про добро й красу на землі та осяяними радістю від творчості, від невтомної праці для свого народу. Він був одержимий піснею і розумів, що без цієї одержимості нічого значущого не звершити у мистецтві, тому часто повторював афоризм: «Крило стає крилом тільки під час лету».
Під такою ж назвою минулого тижня відбувся вечір пам’яті буковинського Велета Володимира Івасюка у загальноосвітній школі І – ІІІ ступенів № 2 м. Копичинці, який підготувала і провела у рамках районного методичного семінару заступник директора школи з виховної роботи Кузик З. І.
Перед глядачами пропливали роки життя талановитого українського композитора від народження до трагічного закінчення земного буття, нескореним птахом літала над залом мелодійна пісня Володимира.
 Ось кадри молодого, збентеженого, щасливого батька – Михайла Григоровича Івасюка, в якого народився син Володимир, названий у честь двох улюблених поетів – Володимира Самійленка і Володимира Сосюри.
П’ятирічним хлоп’я бере до рук скрипку, відчуває, як вона «живе в його грудях», як до нього «долинає голос її струн». Грати навчився, коли ще й читати не вмів. Чи не найбільше впливала на його талант родина: батько і мати. Михайло Григорович – високоосвічена людина: філолог, етнограф, письменник. Софія Іванівна – теж філолог, напрочуд ніжна і добра мати. З раннього дитинства батьки ненав’язливо, але постійно працювали над розвитком своїх дітей.
І ось перед глядачами знову з’являється батько і сестричка Оксана, які читають віршованого листа, адресованого Володимирові, що відпочивав тоді з мамою Софією Іванівною в Трускавці. В. Івасюк дуже любив своїх сестричок – Галю і Оксану, всіляко догоджав їм, приносив гостинці, розповідав смішні цікаві казки і написав навіть «Колискову для Оксаночки».
 Із великим задоволенням переглядали присутні уривки фільму про Володимира Івасюка «Життя моє – обірвана струна…»
А потім виступали гості вечора. До слова запросили доктора теологічних наук, всечесного отця Василія Погорецького, який поділився своїми «Цвинтарними роздумами про філософію смерті і життя», акцентуючи увагу всіх на тому, що смерть – це пізнання правди і любові, що людина після смерті не зникає безслідно, а залишається у людській пам’яті, як Володимир Івасюк. Прикладом свого життя він не дає Україні повільно й тихо втратити духовність та моральні цінності.
 Зацікавив присутніх і виступ Мирослава Ярославовича Лазарука – письменника, директора музею Володимира Івасюка у Чернівцях. Він прочитав свій поетичний твір про останні трагічні дні життя українського Орфея.
 Своїми розповідями, фотографіями та іншими цінними матеріалами поділився з усіма редактор Чортківського районного радіомовлення та телебачення, голова Гусятинської районної спілки журналістів України Р. К. Островський.
 І линули пісні, наповнюючи тишу загадковими мелодіями вічності і бентежачи душі присутнім. Шкільний ансамбль виконав твір «Батьківщино моя».
Нікого не залишила байдужим «Балада про мальви», виконана ученицями 11 – А класу Заверухою Зоряною і Федорович Юлею. Непросто було вжитися в образ солдата, який повернувся до рідної неньки мальвами, що проросли з його серця і зацвіли попід вікнами матері, котра всі довгі роки чекає на повернення сина. Спокійний спів – розповідь поступово прискорюється і виплескується болючим криком – проханням: «Не плачте, мамо, ви ж бо не одна – багато мальв насіяла війна…» У цих словах – спроба розрадити стареньку матір, усвідомлення того, що війни несуть із собою довгу розлуку, смерть, вічне чекання і тугу.
 На сцені – юні шанувальники творчості В. Івасюка – Боднарчук Назар (колишній учень нашої школи) та його товариш Ленчишин Павло. Вони майстерно й задушевно виконали легендарну «Червону руту», «Золотоволоску», неперевершений «Водограй», «Я піду в далекі гори». Ці пісні – «сонячний дар  українському народові», його нев’янучій красі.
Музика Володимира Івасюка – найчистіша й найсвітліша, до неї з трепетом і хвилюванням хочеться прилинути у хвилини щастя, радості і тихого смутку. У ній – голос скрипки і трембіти, дримби і сопілки, чарівної смереки та гірського водоспаду. Вона не старіє, як ніколи вже не постаріє її автор, який посміхається до нас із портретів, завжди молодий і життєрадісний.
 Завершували свято учениці 10 – Б класу Сагайдак Марійка і Худзік Настя піснею «Спасибі, Боже, за талант великий», яка приурочена світлій пам’яті Великого Володимира Івасюка.
Віримо, що разом із його піснями, як цього бажав один із друзів Володимира Ростислав Братунь, завжди на повну силу іскритиметься водограй мелодій і палахкотітиме червона рута словом народу, на землі якого розцвіла.
Хай же ім’я Володимира Івасюка гордо височіє на мистецькій Говерлі третього тисячоліття!
Воловець Оксана Романівна, вчитель української мови і літератури ЗОШ І – ІІІ ступенів № 2 м. Копичинці.
|
